Відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992р. справи про банкрутство розглядаються виключно арбітражними судами, навіть якщо одна з сторін є фізичною особою, в тому числі такою, що не є суб"єктом підприємницької діяльності.

 Відповідно до вказаного Закону суб"єктами банкрутства можуть бути не лише юридичні особи, які зареєстровані як суб"єкти підприємницької діяльності (як це було згідно до старої редакції Закону). Прийнята в 1999 році нова редакція Закону радикально змінила коло суб"єктів банкрутства, значно розширивши його. До кола суб"єктів банкрутства включені також фізичні особи-підприємці (статті 47-49 Закону) та навіть юридичні особи, які діють у формі споживчого товариства, благодійного чи іншого фонду (стаття 5 Закону). Окрім того, перелік можливих суб"єктів банкрутства помітно розширено також за рахунок підприємств, що перебувають в стані приватизації, - якщо раніше до завершення приватизації підприємства його кредитори були фактично позбавлені права ініціювати процедуру банкрутства, тепер згідно зі статтею 11 Закону суддя своєю ухвалою зупиняє процес приватизації до припинення провадження у справі про банкрутство цього підприємства. Суб"єктами банкрутства не можуть бути тільки відокремлені структурні підрозділи юридичної особи - філії, представництва, відділення тощо (стаття 1 Закону) та казенні підприємства (стаття 5 Закону).

 Сторонами у процесі банкрутства згідно зі статтею 1 нового Закону України є кредитори (представник комітету кредиторів) та боржник (після постанови арбітражного суду - банкрут). Відповідно до Закону не набуває статусу кредитора у процедурі банкрутства той кредитор боржника, який має до нього не грошові, а будь-які інші вимоги, наприклад, вимоги по товарообмінних угодах. Відповідно боржник за такою угодою не є боржником у розумінні законодавства про банкрутство. До числа кредиторів включені, окрім кредиторів за цивільно-правовими угодами та податкових органів, також інші органи державної влади, яким надано право контролю за своєчасністю справляння зборів та інших обов"язкових платежів. Це можуть бути державні цільові фонди, органи страхування тощо. Закон не визначає прокурора як кредитора, однак згідно зі статтею 121 Конституції України і статтею 20 Закону України "Про прокуратуру" прокурори мають право звертатися до арбітражного суду в інтересах громадян і держави із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство.

 До числа учасників процедури банкрутства Законом віднесені: "...сторони, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, пердставник працівників боржника." (стаття 1 Закону).

 Механізм порушення провадження у справі про банкрутство гранично простий. Досить кредитору не отримати від боржика задоволення безспірної грошової вимоги вартістю не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати протягом трьох місяців після настання встановленого строку для її сплати, і він може звернутися до арбітражного суду за місцезнаходженням боржника із заявою про порушення справи про банкрутства боржника. Арбітражний суд, отримавши таку заяву, не пізніше п"яти днів з дня надходження заяви виносить ухвалу про порушення справи про банкрутство боржника, в якій зазначається про прийняття заяви до розгляду, про введення процедури розпорядження майном боржника та призначення розпорядника майна, дату проведення підготовчого засідання суду та про введення мораторію на задоволення вимог кредиторів. При недодержанні заявником вимог законодавства, а також в певних, передбачених законом, випадках його заяву може бути повернено без розгляду або у її прийняті може бути відмовлено. Наприклад, у прийнятті заяв кредитора про визнання боржника банкрутом, яка надійшла після порушення провадження у справі, але до публікації оголошення про це в установленому законом порядку, суд відмовляє на підставі статті 8 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", про що виносить відповідну ухвалу. Окрім цього, Закон дозволяє кредитору до опублікування в офіційних друкованих органах оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство боржника відкликати подану заяву. Вимоги до форми та змісту заяви кредитора викладені в статті 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

 Заява про порушення справи про банкрутство подається у письмовій формі, підписується керівником боржника чи кредитора, громадянином - суб"єктом підприємницької діяльності і повинна містити: найменування арбітражного суду, до якого подається заява; найменування боржника, його поштову адресу; найменування кредитора, його поштову адресу; номер, що ідентифікує кредитора як платника податків і інших обов"язкових платежів; викладення обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника, із зазначенням суми боргових вимог кредиторів, а також строку їх виконання, розміру недодержки (пені, штрафів), реквізитів розрахункового документа про списання коштів з банківського або кореспондентського рахунка боржника та дату його прийняття банківською установою боржника до виконання; перелік документів, що додаються до заяви.

 Крім зазначених вище положень, заява кредитора повинна містити також відомості про: розмір вимог кредитора до боржника із зазначенням розміру недодержки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті; викладення обставин, що підтверджують наявність зобов"язання боржника перед кредитором, з якого виникла вимога, а також строк його виконання; докази того, що сума підтверджених вимог перевищує суму в триста мінімальних розмірів заробітної плати; докази обгрунтованості вимог кредитора; інші оставини, на яких грунтується заява кредитора. До заяви кредитора додаються документи, що підтверджують безспірність заявлених вимог.

 Закон дозволяє боржнику звернутись до арбітражного суду із заявою про власну неплатоспроможність у разі його фінансової неспроможності або реальної загрози такої неспроможності. Але треба мати на увазі, що боржник може звернутися до суду із заявою про своє банкрутство тільки в тому випадку, коли наявного у нього майна досить для покриття судових витрат (стаття 7 Закону).

 Ініціювання боржником порушення справи про банкрутство свідчить про відсутність між боржником та його кредиторами суперечки про наявність і неоплатність боргу, оскільки сам боржник визнає ці обставини. Тому від боржника не вимагається надання доказів неоплатності його боргів на момент звернення до арбітражного суду. Окремо необхідно згадати про те, що статтею 51 Закону передбачені деякі особливості застосування процедури банкрутства до боржника, що ліквідується власником. Законом встановлено, що коли вартості майна юридичної особи, яка ліквідується за рішенням власника, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа має ліквідуватися в загальному порядку провадження у справах про банкрутство. Закон прямо зобов"язує власника або голову призначеної ним ліквідаційної комісії при виявленні вказаних обставин звернутися  до арбітражного суду із заявою про своє банкрутство. Ця норма є новою для вітчизняного законодавства про банкрутство і має дуже позитивний характер. Особливо позитивним є те, що керівник боржника або власник майна боржника та деякі інші особи несуть солідарну відповідальність по незадоволених вимогах за грошовими зобов"язаннями боржника у випадку невиконання ними зазначеної вимоги.

 Вимоги до змісту заяви боржника встановлені також статтею 7 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Заява боржника, окрім загальних положень, спільних до заяви боржника і заяви кредитора, повинна містити: суму вимог кредиторів за грошовими зобов"язаннями у розмірі, який не заперечується боржником; розмір заборгованості по податках і зборах (обов"язкових платежах); розмір заборгованості по відшкодуванню шкоди, заподіяної життю та здоров"ю, виплаті заробітної плати та вихідної допомоги працівникам боржника, виплати авторської винагороди; відомості про наявність у боржника майна, в тому числі грошових сум і дебіторської заборгованості; найменування банків, що здійснюють розрахунково-касове обслуговування боржника. До заяви боржника додаються: рішення власника майна боржника про звернення боржника до арбітражного суду із заявою; бухгалтерський баланс на останню звітну дату, перелік і повний опис заставленого майна із зазначенням його місцезнаходження та вартості на момент виникнення права застави; протокол загальних зборів працівників боржника, на якому обрано представника працівників боржника для участі в арбітражному процесі під час провадження у справі про банкрутство; інші документи, що підтверджують неплатоспроможність боржника.

 Із заяв про порушення провадження у справі про банкрутство справляється державне мито. Розмір мита, яке справляється з таких заяв, становить п"ять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і сплачується заявником до державного бюджету на відповідний рахунок, визначений Міністерством фінансів України та Державним казначейством України. Згідно з роз"ясненням Вищого арбітражного суду України сплату державного мита за заявника може виконати інша фізична або юридична особа, але з посиланням на конкретну справу у платіжних документах і дотриманням інших обов"язкових вимог щодо оформлення.

 Судовий розгляд справи про банкрутство відбувається протягом трьох засідань: підготовчого, попереднього та засідання, якому закон хоч і не дав певної назви, але воно за своєю природою є визначальним для долі боржника.

 У підготовчому засіданні суд остаточно визначає розмір вимог кредитора - ініціатора процедури банкрутства, призначає абрітражного керуючого підприємства-боржника, дату складання арбітражним керуючим, який на цій стадії провадження називається розпорядником майна боржника, реєстру вимог всіх інших кредиторів боржника, для виявлення яких зобов"язує кредитора-ініціатора подати оголошення про порушення справи до офіційних друкованих органів. Крім того суд призначає дату скликання перших загальних зборів кредиторів та дату засідання арбітражного суду, на якому буде винесено ухвалу про санацію боржника чи про визнання його банкрутом, вживає заходів щодо забезпечення грошових вимог кредиторів, а також вводить мораторій на задоволення вимог кредиторів.

 У попередньому засіданні абрітражний суд розглядає реєстр вимог кредиторів та заперечення щодо них боржника і остаточно визначає розмір вимог до боржника кожного з виявлених кредиторів. Після проведення попереднього засідання розпорядник майна боржника скликає загальні збори кредиторів, на яких кредитори визначають подальшу долю боржника (основне питання, яке при цьому вирішується, - чи доцільно проводити процедуру санації боржника, чи потрібно одразу перейти до ліквідаційної процедури) та обирають зі свого складу комітет кредиторів, який представляє у процедурі банкрутства їх інтереси.

 У наступному засіданні суд розглядає клопотання комітету кредиторів про відкриття процедури санації боржника, якщо таке рішення було прийнято на зборах кредиторів, і відкриває процедуру санації боржника, призначаючи для безпосереднього здійснення цієї процедури арбітражного керуючого, який у цій стадії провадження називається керуючим санацією. Після завершення процедури санації боржника керуючий санацією подає до арбітражного суду звіт та протокол зборів  кредиторів, на яких цей звіт був розглянутий. У випадку затвердження вказаного звіту суд припиняє провадження у справі про банкрутство боржника.

 Якщо ж кредитори боржника на зборах вирішили наполягати на визнанні боржника банкрутом або процедура санації не привела до бажаного результату, або у встановлений судом в підготовчому засіданні термін кредитори не дійшли згоди про подальшу долю підприємства-боржника (а також в інших, передбачених законом випадках), суд виносить постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру, доручаючи безпосереднє її виконання арбітражному керуючому, який на цій стадії провадження називається ліквідатором. Після завершення ліквідаційної процедури ліквідатор подає до абрітражного суду звіт та ліквідаційний баланс. У випадку затвердження ліквідаційного балансу суд припиняє провадження у справі про банкрутство.

 В найбільш загальному вигляді розвиток процедури банкрутства  представлен схемою 1.

 Варто лише зауважити, що на будь-якій стадії процедури банкрутства сторони можуть дійти мирової угоди, у випадку затвердження якої суд припиняє провадження у справі про банкрутство.

 Максимальна тривалість процедури банкрутства для звичайного суб"єкта банкрутства (який не належить до суб"єкта банкрутства, щодо яких встановлено подовжені строки провадження), за умови, що вона включає до себе і максимально можливу за тривалістю процедуру санації, яка потім припиняється, і макисимально можливу за тривалістю ліквідаційну процедуру, становить 3 роки і 6 місяців.

 Порядок припинення провадження у справах про банкрутство встановлено статтею 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", якою визначено, що арбітражний суд має припинити провадження у справі про банкрутство і винести відповідну ухвалу, якщо:

1)  боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб"єктів підприємницької діяльності;

2)  подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи;

3)  у провадженні арбітражного суду є справа про банкрутство того ж боржника;

4)  затверджено звіт керуючого санацією боржника;

5)  затверджено мирову угоду;

6)  затверджено звіт ліквідатора;

7)  боржник виконав усі зобов"язання перед кредиторами;

кредитори не висунули вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника.

У випадках, передбачених пунктами 1, 2 та 5, провадження у справі про банкрутство припиняється на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство; у випадках, передбачених пунктами 3, 4, 7 та 8, провадження у справі про банкрутство припиняється тільки до визнання боржника банкрутом; у випадку, передбаченому пунктом 6, - тільки після визнання боржника банкрутом. У більш вільному викладенні це означає, що після визнання боржника банкрутом поле для процедурних еволюцій для учасників звужується фактично до двох варіантів: або має бути закінчено ліквідаційну процедуру, або має бути укладена і затверджена судом мирова угода.

 Поняття мирова угода, тобто домовленість між боржником і кредитором стосовно  відстрочки, розстрочки або прощення боргів боржника, є новим для  українського законодавства з питань банкрутства: воно з"явилося лише з прийняттям нової редакції Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". До цього часу законодавство такої процедури не передбачало, а отже й мирові угоди не укладалися. Тому зараз важко говорити, якої популярності набуде данна процедура. Але, на наш погляд, процедура ліквідації підприємства після визнання його банкрутом залишиться приоритетною для кредиторів, адже вони перш за все зацікавлені в повернені боргів та вважають розпродаж майна боржника єдиним шляхом задоволення їх претензій. Проте, враховуючи необхідність збереження виробничого потенціалу української економіки, застосування ліквідаційних процедур слід розглядати як крайній захід. Приоритетним повинно бути проведення реорганізаційних процедур, тобто таких процедур, які будуть спрямовані на підтримку діяльності та оздоровлення підприємства-боржника з метою запобігання його ліквідації. Систему механізмів фінансової стабілізації підприємства за умови загрози банкрутства пропонується розглянути в наступному розділі.