Законодавство про неплатоспроможність дає можливість юридичним і фізичним особам, нездатним виконати свої фінансові зобов"язання, звільнитися від більшої частини свого боргу, а підприємствам, які серйозно займаються своєю діяльністю, надається можливість реорганізувати виробництво, знову набуваючи таким чином фінансової стабільності. Позитивне значення цього інституту складається з трьох складових: вигода окремо взятої особи (при цьому не важливо, чи є ця особа боржником чи кредитором), вигода держави та вигода економічної системи в цілому. Норми законодавства створюють правові основи для відновлення "прогорівшого" підприємства, а отже вони стимулюють підприємницьку діяльність, інвестування, прийняття на себе ризику. Дійсно, законодавство про неплатоспроможність безпосередньо не  заохочує інвестиції, однак воно пом"якшує деякі з найбільш несприятливих наслідків невдачі в ведені бізнесу. Індивідуальний підприємець, група індивідуальних підприємців або підприємство навряд чи б інвестувало кошти в нову справу, отримували би кошти в кредит і т.п., якщо б невдача обов"язково призводила до довічного боргу або до злиднів.

 Недоліки данного Закону, на нашу думку, були викликані, перш за все, відсутністю в Україні на час його прийняття реального досвіду: Закон писався тоді, коли ще не було практики вирішення конфліктних ситуацій, пов"язаних з процесом банкрутства, в арбітражних судах. До того ж для економічного життя України процеси банкрутства в перші роки започаткування ринкових реформ не були основними.

 Вирішити проблеми з питань банкрутства був покликаний прийнятий Верховною Радою 30 червня 1999 року Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про банкрутство", завдяки якому з"явилася реальна можливість фінансового оздоровлення неплатоспроможних підприємств, повернення боргів кредиторам, залучення реальних інвесторів шляхом застосування процедури банкрутства. Ідеологію Закону його автори відобразили у новій назві: "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яка покликана допомогти боржнику, що опиняється в стані неплатоспроможності часто в силу причин, які можуть бути усунені. Даний Закон був введений в дію з 01.01.2000 року (стосовно сільськогосподарський підприємств - з 01.01.2004 р.).

 Необхідно зауважити, що з 1 січня 2000 року деякий час обидва закони можуть застосовуватися паралельно, тобто у справах, провадження у яких порушено після 1 січня 2000 року, застосовується нова процедура з новим суб"єктивним складом, а розгляд справ, провадження у яких порушено до цієї дати, може продовжуватися відповідно до положень раніши діючого Закону.

 Нова редакція Закону суттєво відрізняється від старого Закону, який складався лише з 22 статей та мав дуже багато "білих плям". Положення нового Закону викладено в 356 пунктах та 450 підрозділах і частинах, які згруповано до 53 статей у 7 розділах. При підготовці нового варіанту Закону приймали участь цілі комітети Верховної Ради, окремі депутати, спеціалісти Вищого арбітражного суда, Агенства з питань банкротства, Міністерство економіки, Міністерство фінансів, суспільні юридичні організації тощо. Спеціалісти Агенства з питань банкрутства стверджують, що вищеназваних недоліків вдалося уникнути, та сподіваються, що завдяки новому механізму банкрутства, основне спрямування якого - "вилікувати хворі підприємства", удасться запобігти значних втрат, які щорічно наносяться держбюджету і становлять за останні два з половиною роки 365 млн.грн., зменшити бюджетні витрати по фіктивних фірмах, що створювалися для разових операцій з переведення коштів до офшорних зон та "податкових гаваней", для підгонки сум "відшкодування" ПДВ з державного бюджету (такі збитки становлять 308,3 млн.грн.).

 Закон структуровано таким чином, що майже половину його тексту присвячено запобіганню банкрутству суб"єтків підприємницької діяльності, його досудовим та судовим санаційним процедурам, четверту частину - особливостям застосування положень до окремих суб"єктів господарювання: містоутворюючих та особливо небезпечних підприємств, селянських (фермерських) господарств, страхових організацій та професійних учасників ринку цінних паперів, а також громадян-підприємців (щодо банкрутства комерційних банків, то вони тимчасово виведені з-під дії цього Закону - процес їх банкрутства регулюється Законом України "Про банку і банківську діяльність), і лише 15,5% - щодо ліквідації боржника, визнаного арбітражним судом банкрутом.

 Концепція нового Закону передбачає виконання триєдиної задачі. По-перше, припинити непродуктивне використання виробничих потужностей. По-друге, запобігти розбазарюванню майна неплатоспроможних підприємств. По-третє, задовольнити претензії та вимоги кредиторів.

 Говорячи про відмінність вищезгаданих законів, перш за все слід відмітити, що нова редакція Закону містить більш правильне визначення банкрутства. В старому Законі під банкрутством розумілася пов"язана з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичниї особи - суб"єкта підприємницької діяльності - задовольнити у встановлений для цього строк пред"явлені до нього з боку кредиторів вимоги і виконати зобов"язння перед бюджетом. Старий Закон не давав пояснювань щодо терміну "неспроможність", тому вже саме визначення "неспроможність підприємства" носило в собі деяку невизначеність, оскільки фінансові проблеми підприємства можна розрізняти за ступенем складності. З одного боку, неплатоспроможність може бути тимчасовою, і це становище підприємство може виправити. У такому разі можна вказувати лише на недостатність обігових коштів. З іншого боку, неплатоспроможність може бути вкликана тим фактом, що зобов"язання компанії перекривають її активи, іншими словами, її власний капітал - від"ємний. Таким чином, лише невизначеність з поняттям банкрутства ускладнювала процес виявлення дійсно неплатоспроможних підприємств.

Згідно з новим Законом, банкрутство - це визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та зодовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Нова редакція Закону під неплатоспроможністю розуміє неспроможність суб"єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов"язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов"язання щодо сплати податків і зборів не інакше як через відновлення платоспроможності. Введення ясності в визначенні основних понять є дуже важливим, адже відтепер банкротами можуть бути об"явлені дійсно неспроможні підприємства, а не ті, які відчувають тимчасовий брак коштів.

 До того ж дуже важливим є визначення умов порушення справ про банкрутство. Відповідно до статті 6 нової редакції Закону справа про банкрутство може бути порушена, якщо виконуються наступні дві ознаки. Першою з них є закінчення тримісячного терміну з дня, встановленого для погашення боржником безспірних вимог кредиторів. Даний підхід грунтується на тому, що усі учасники майнового обігу повинні своєчасно оплачувати куплені товари, виконані на їх користь роботи, надані їм послуги, своєчасно повертати отримані суми кредитів тощо. До речі, такий же строк передбачено відповідним законодавством інших країн СНД, зокрема Росії та Белорусії. Як бачимо, в основу цієї ознаки банкрутства покладено критерій "неплатоспроможності", який полягає в тому, що боржник більше трьох місяців не може розрахуватися з кредиторами по безспірних вимогах, тобто за таких умов неспроможність підприємства набуває вже постійного, а не тимчасового характеру. 

 Другою ознакою банкрутства є досягнення сукупною заборгованістю боржника за безспірними вимогами кредиторів рівня в триста мінімальних заробітних плат. Якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) складають суму, що не досягає зазначеного рівня, справа про банкрутство не може бути порушена. Поява останньої ознаки у вітчизняному законадавстві про банкрутство є однією з найбільш помітних новел нового Закону і буде чи не найбільш помітним чинником, який впливатиме на практику судового розгляду цієї категорії справ. Одним з позитивних наслідків появи в законодавстві даної новели буде гарантія збереження ділової репутації підприємства, оскільки раніше діючий Закон дозволяв запустити судовий механізм банкрутства за наявності боргу хоч в одну копійку. Навіть після визнання за результатами процедури банкрутства боржника вільним від боргів страждала ділова репутація підприємства, яке за постановою суду отримувало тавро банкрута. Такий підхід нерідко "ставив хрест" на подальшій діяльності підприємств, які, як правило, мають партнерів як у близькому, так і в далекому зарубіжжі. Все це, на наш погляд, не сприяло стабілізації економіки держави і не враховувало її реалій. Водночас це нововведення не перешкоджає кредиторам, кожен з яких має безспірні вимоги до боржника, об"єднати їх з метою ініціювання порушення провадження справи про банкрутство божника.

 Важливим моментом прийняття нової редакції Закону є розширення круга осіб, до яких у разі їхньої неплатоспроможності можуть бути застосовані процедури банкрутства. Якщо згідно з старим Законом суб"єктами банкрутства могли бути лише юридичні особи, то, відповідно до нового Закону, - як юридичні, так і фізичні особи, а головною ознакою суб"єкта банкрутства встановленно здійснення ними підприємницької діяльності. Крім того важливим є той факт, що з дня набуття чинності Законом право подання позовної заяви про відкриття справи щодо банкрутства мають не лише кредитори, а й сам боржник.

 Серед позитивних рис нового Закону слід відмітити встановлення чітких строків на всіх стадіях процедури, що, безперечно, буде дисципліновувати учасників процесу та дозволить вирішити проблему неплатоспроможності тим чи іншим шляхом в конкретних часових рамках.

 Статтею 13 нового Закону з метою забезпечення майнових інтересів кредиторів передбачено призначення арбітражним судом розпорядника майна, який, на відміну від вимог старого Закону, призначається з числа осіб, зареєстрованих державним органом з питань банкрутства як арбітражні керуючі. Статтею 27 Закона вирішене питання про оплату праці, відшкодування витрат арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора). Законом також передбачено страхування життя та здоров"я арбітражного керуючого.

 В новій редакції Закону повністю оновлен ряд положень, що стосуються санації. Новим також є введення процедури мирової угоди, встановлення заходів щодо запобігання банкрутству боржника та позасудових процедур. Новим в Законі є і введення мораторія на задоволення вимог кредиторів. Більш докладно в порівнянні з попередньою редакцією в новій розписана ліквідаційна процедура, де їй присвячений цілий розділ. П"ятий розділ Закону регулює особливості банкрутства окремих категорій суб"єктів підприємницької діяльності. До таких відносяться містоутворюючі підприємства, особливо небезпечні, сільськогосподарські підприємства, страховики, професійні учасники ринку цінних паперів, громадяне-суб"єкти підприємницької діяльності.

 Дуже важливим, на нашу думку, є передбачене новою редакцією Закону доповнення до Кримінального кодексу України такою статею : "Стаття 156-4. Доведення до банкрутства". Згідно цієї статті доведення до банкрутства, тобто умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або  в інтересах третіх осіб вчинення власником або посадовою особою суб"єкта підприємницької діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб"єкта підприємницької діяльності, якщо це завдало істотної шкоди державним чи громадським інтересам або охоронюваним законом правам та інтересам кредиторів, - карається штрафом, а при великій матеріальній шкоді - позбавленням волі.

 На жаль, українське законодавство, на відміну від законодавства західноєвропейських країн, не має визначення преступного, тобто кримінально караємого, банкрутства. Як правило, в законодавстві країн Заходу преступне банкрутство поділяється на просте та злостне; суть цих понять, доречі, визначалася аналогічно і в дореволюційному законодавстві Росії. Законодавство кожної країни дає своє власне визначення простого та злостного банкрутства, але суть його залишається однаковою.

 Дослід та аналіз основ діючого законодавства України з питань банкрутства підприємств дозволяє зробити висновок про достатність врахування та узагальнення в ньому існуючої правової практики західноєвропейських країн. В той же час слід зауважити на деяких принципових розбіжностях в механізмі реалізиції банкрутства, які позитивно відрізняють українські правові аспекти, а саме: організаційне забезпечення через Агенство з питань банкрутства, система арбітражних керуючих, чітка часова регламентація всіх судових та позасудових процедур банкрутства, однозначність в черговості та приоритетності задоволення вимог кредиторів тощо. Доречі, саме ці аспекти роблять українське законодавство схожим на російське.