Кризові явища в економіці країни, загальне падіння обсягів виробництва,   криза неплатежів і як наслідок існування колосальної взаємозаборгованості, політична нестабільність в суспільстві, недосконалість законодавства в галузі господарського права та податкової політики, сповільнення розвитку науки і техніки та неефективний фінансовий менеджмент слугують причиною існування в країні стійкої тенденції до збільшення кількості фінансово неспроможних підприємств і як наслідок: збільшення позовних заяв до арбітражних судів у зв"язку з банкрутствами підприємств.

Крім того різке зростання числа банкрутів в країні зумовлював наступний факт. Становлення українського інституту банкрутства в системі економічного та правового регулювання підприємницьких відносин відбувалось у той період, коли кризові процеси після розвалу єдиного загальнодержавного народногосподарського комплексу з боку молодої держави були абсолютно некерованими. Затримка в здійсненні реальних економічних реформ, гіперінфляція, недоліки в приватизації, упущення в податковій та грошово-кредитній політиці привели до створення "тіньової" економіки. Внаслідок цього багато підприємств стали заложниками таких умов, тобто штучними банкрутами. А діюче на той час законодавство було позбавлено механізму "відсортування" реальних банкрутів від штучних, бо його спрямуванням було ліквідувати боржника, визнаного банкрутом.

Таке становище в економіці призвело до того, що банкрутство стало масовим явищем в нашій країні, охопившим майже всі галузі та регіони. Так, якщо в 1992 році було порушено 20 справ про банкрутство, то в 1993 - 144, 1994 - 421, 1995 - 2135, 1996 - 9478, 1997 - 12306, 1998 - 12281 справи. Динаміка проваджування справ щодо банкрутства суб"єктів  господарювання  наведена на  диаграмі 1.2.

Аналіз статистики з банкрутства суб"єктів господарювання за 1998 рік наведений в таблиці 1.5.

Аналізуючи статистичні дані, перш за все слід звернути увагу на кількість справ, закінчених із затвердженням ліквідаційного балансу: в 1998 році цей показник становив 2896, або 64% до числа постанов про визнання суб"єктів господарювання банкрутами. Порівняно з попереднім роком цей показник зріс на 7,5%. На нашу думку, такий високий показник зумовлений, перш за все, основним недоліком старої редакції Закону "Про банкрутство", а саме обмеженістю реорганізаційних процедур як з боку боржника, так і з боку кредиторів - ліквідаційні комісії були вимушені подавати арбітражним судам свої рішення про ліквідацію боржника як юридичної особи. Залишається тільки сподіватися, що вже в 2000 році буде просліжуватися тенденція щодо зменшення кількості справ, закінчених провадженням із затвердженням ліквідаційного балансу, та збільшення кількості справ, припинених провадженням із затвердженням умов санації.

Банкрутують не лише окремі суб"єкти господарювання, а й цілі галузі національної економіки. Візьмемо, наприклад, сільське господарство. Галузь у продовж чотирьох років перебуває в лещатах фінансової кризи. Майже 90% сільськогосподарських підприємств закінчили 1999 рік зі збитками. Перевищення кредиторської заборгованості над дебіторською сягнуло 10 млрд.грн.

Підприємства-банкрути є у кожному регіоні України. Найбільше їх у індустріально розвинутих регіонах. Так, у 1998 році в столиці налічувалося 991 збанкрутіле підприємство, у Дніпропетровській області - 248, у Донецькій - 430, Луганській - 229, Харківській - 225, Одеській - 155, Запоріжській - 115. Дані про розгляд справ про банкрутство за регіонами за період з1996 по 1998 роки наведені в таблиці 1 додатку.

Неплатоспроможними стають як малі, так і великі підприємства. Наприклад, ВАТ "Запорізький виробничий алюмінієвий завод", на якому працює 7092 особи, закінчило 1998 рік зі збитком на суму 187325 грн., а сусіднє ВАТ "Токмацький ковальсько-штампувальний завод", на якому працює 1220 чоловік, - зі збитком на суму 10604 грн. Серед "лідерів" збиткових підприємств, які є потенційними кандидатами у банкрути, ВАТ "Облагрохім" (м. Херсон; збитки товариства сягнули у 1998 р. 2,5 млн.грн.), ВАТ "Конвейєр" (м. Львів; збитки за той же період становили 2,0 млн.грн.), ВАТ "Харківоблагропостач" (збитки - 1,3 млн.грн.). На жаль, цей перелік можна продовжувати.

Аналіз банкрутств за формами власності показує, що найбільше банкрутів протягом 6 місяців попереднього року було серед боржників з колективною формою власності (в Автономній Республіці Крим - 76,9%, Винницькій області - 82,7%, Тернопільській - 35,3%). Друге місце посіла приватна форма власності (від 49,4% в Тернопільській області до 15,8 в Криму та Одищені). На останньому місці, після державної - комунальна (від 7,4% до 4,7%).

За даними обліку розрахунків підприємств, які визнані арбітражними судами банкрутами, кредитори (крім бюджету та централізованих позабюджетних фондів) недоотримали своїх коштів від банкрутів в 1997 році - 10,2 млн.грн, в 1998 - 36,8 млн.грн,  протягом 6 місяців 1999 року - 89,8 млн.грн.

Втрати бюджету від збанкрутілих підприємств та організацій за 1998 рік у зв"язку із списанням боргів як безнадійних становили 172,8 млн.грн.,  що складає 19,1% від суми боргу з порушених справ про банкрутство підприємств-боржників, визнаних арбітражними судами банкрутами (за 1997 рік втрат було 96,2 млн.грн). Більше половини втрат бюджету - 92,9 млн.грн  завдано підприємствами, заснованими фізичними особами; 6,9 млн.грн - акціонерними товариствами, створеними на добровільній основі; 4,4 млн. грн - підприємствами Мінпромполітики; 1,2 млн. грн - підприємствами Мінагропрому; 0,9 млн.грн - підприємствами місцевого підпорядкування; по 0,4 млн.грн - підприємствами Мінтрасту, Держбуду та орендними підприємствами, ВАТами, що створені на базі державних підприємств. Структура боржників державного бюджету та державних цільових фондів, визнаних арбітражними судами банкрутами за поданням податкових інспекцій, за перше півріччя 1999 року представлена на діаграмі 1.3.

Фактично сплачено до бюджету за задоволеними справами відносно банкрутства в 1998 році 174 млн.грн, що становить 1,8% від суми недоїмки при сумі боргу збанкрутілих платників податку у розмірі 365,4 млн.грн (3,7% до суми недоїмки всіх юридичних осіб, зареєстрованих державними органами влади).

Посилення контролю за справлянням податків і зборів з боку податкових органів привело до того, що в 1998 році на кожного сьомого боржника за несплату недоїмки передавались матеріали до арбітражних судів, які завели справу провадження на кожного десятого боржника. За останній час змінилася структура ініціаторів подання справ на банкрутство за несвоєчасні розрахунки та неповернення боргів. Якщо в 1997 році питома вага за провадженням справ відповідно до подання податкових органів була близько 80%, банків - 10%, інших кредиторів - 10%, то в 1998 році вона становила відповідно 63%, 9% і 28%.

Аналізуючи наведені вище дані, можна сміло говорити про негативну тенденцію до збільшення кількості неплатоспроможних підприємств в Україні.  Втрати від збанкрутілих підприємств відчувають на собі не тільки контрагенти, а також і держава. Зростання кількості банкрутів в країні призводить до ще більшого поглиблення економічної кризи. Виходячи з впливу механізму банкрутства на економіку країни в цілому особлива увага повинна приділятися регулюванню процедури банкрутства, про яке піде в наступному підрозділі.