Інститут неплатоспроможності почав розвиватися в середні століття, перш за все, як інститут торгового права. Суб"єктами законодавства про неплатоспроможність були фізичні особи, які займалися торгівлею. Коли на зміну індивідуальним підприємцям прийшли об"єднання громадян - торгові організації, дії законодавства про банкрутство стали розповсюджуватися й на них. На сучасному етапі розвитку суспільства так чи інакше в умовах ринкових відносин виникають ситуації, коли деякі суб"єкти господарювання не здатні виконати взяті на себе зобов"язання, як правило, грошового характеру. Для вирішення проблем, пов"язаних з неплатоспроможністю суб"єктів господарьської діяльності існує інститут банкрутства. Як свідчить світова практика, банкрутство - неминуче явище будь-якого сучасного ринку, який використовує неспроможність у якості ринкового інструменту перерозподілу капіталу та відбиває об"єктивні процеси структурної перебудови економіки. Таке призначення банкрутства визначене самою суттю підприємництва, яке завжди пов"язане з невизначеністю досягнення його кінцевих результатів, а відповідно й з ризиком втрат. Джерелом цієї невизначеністі являються всі стадії відтворювання - від закупівлі й доставки сировини, матеріалів і комплектуючих виробів до виробництва і продажу готових товарів.

Згідно з Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992р. під банкрутством мається на увазі  визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

На практиці можна відмітити наявність різних понять та визначень банкрутства, якими оперують спеціалісти. Так, юрист буде посилатися на Закон про банкрутство, відповідно до якого факт банкрутства повинен бути визнан арбітражним судом з дотриманням всіх встановлених правил та процедур; банківський службовець відмітить момент припинення платежів та занесення розрахункових документів фірми в відповідну картотеку банку; економіст  спробує розглянути банкрутство як процес, в якому юрист і банкір зафіксували лише окремі ознаки або факти.

З позиції фінансового менеджменту банкрутство характеризує реалізацію катастрофічних ризиків підприємства в процесі його фінансової діяльності, внаслідок якої воно нездатне задовольнити у встановлені строки висунуті з боку кредиторів вимоги і виконати зобов"язання перед бюджетом (Бланк). В економічній літературі банкрутство часто характеризується як боргова неспроможність, відмова підприємця платити за своїми борговими  зобов"язаннями із-за відсутності коштів (Вел. екон. словник). Економісти розглядають банкрутство в якості інструменту виведення суб"єктів підприємницької діяльності з кризової фінансово-господарської ситуації, оскільки в основі самої процедури банкрутства полягають конкретні юридичні та економічні дії. В цьому плані банкрутство порівнюють з хірургічною операцією - з одного боку - досить радикальний та опасний захід, який застосовується лише в крайніх випадках, коли вичерпані всі консервативні способи лікування, з іншого боку - це іноді єдиний можливий шлях до одужання, останній шанс побороти тяжкий недуг. На нашу думку, під банкрутством можна розуміти засвідчену судом абсолютну неплатоспроможність суб"єкту господарювання, тобто це неспроможність боржника, викликана відсутністю або нестачею коштів, якими би він мав змогу розпоряджатися під час настання строку платежу, за умови відсутності можливості отримати необхідні кошти.

Залишається спірним питання наскільки новим є банкрутство для нашої країни. Одні фахівці стверджують, що банкрутство є цілком новим явищем в сфері економічних відносин: пройшло лише біля 8 років з часу прийняття Закону України "Про банкрутство". До того часу подібного Закону не існувало, та справи про банкрутство арбітражні суди не розглядали. Правда ці спеціалісти оговорюються, що інститут банкрутства являється новим для вітчизняної системи правового регулювання підприємницьких відносин досить відносно: раніше в дореволюційній Росії більше століття існувало та широко застосовувалося законодавство про неплатоспроможність. Інші фахівці наполягають, що підприємства-банкрути - наша спадщина від недавнього минулого. В умовах адміністративно-командної системи управління банкрутство не визнавалося вищими ешелонами влади. Вважалося, що воно характерне лише для країн, де є приватний каптал, де, як тоді говорилося, панує експлуатація людини людиною. Стверджувалося, що суспільна форма власності нібито виключає будь-яку форму експлуатації, а також неплатоспроможність (банкрутство) юридичної чи фізичної особи. Насправді все було інакше: значна частина підприємств мала збитки, відчуваала потребу в додаткових коштах для продовження виробничого процесу. Банкрутували не лише сільськогосподарські, а й промислові підприємства, передусім вугільної промисловості, які щорічно одержували дотації в обсязі мільйонів і мільйонів карбованців. Проте в офіційних джерелах, економічній літературі такі підприємства характеризувалися не як банкрути, а як "малорентабельні", "збиткові", "нерентабельні". В силу відсутності відповідного закону справи про банкрутство арбітражні суди не порушували. Хоча в кожній республіці колишнього СРСР було дуже багато неплатоспроможних підприємств, особливо в галузі сільського господарства.

Однією з характерних рис економічної ментальності, що склалася сьогодні у більшості пострадянських країн, є майже всеохоплююче негативне сприйняття процедур банкрутств суб"єктів підприємницької діяльності. З точки зору більшості пересічних громадян сам термін "банкрутство" асоціюється з чимось жахливим і непоправним. Психологічно процедура банкрутсвтва підприємства і тим паче фізичної особи сприймається як чиясь персональна трагедія, остаточне припинення бізнесу і всіх надій, що з ним пов"язані.

Насправді ж існує нерозуміння того, що банкрутство далеко не завжди супроводжується повною ліквідацією бізнесу, а, навпаки, частіше означає перерозподіл економічних ресурсів від недієздатних до ефективніших власників. У такому розумінні процедуру банкрутства підприємства слід розглядати як одну із форм реструктурування, реорганізації бізнесу.

Протягом кількох сторіч інститут банкрутств компаній із подальшою ліквідацією чи реструктуризацією їхніх активів залишається невід"ємним і ефективним інструментом ринкового регулювання у переважній більшості країн, де взагалі існує ринкове господарство. Цей інститут або механізм одночасно виконує кілька важливих функцій. Першою і найголовнішою його функцією є  правовий захист майнових прав суб"єктів ринку. Існування дієвого механізму повернення боргів суттєво зменшує ризик господарської діяльності, стимулює відповідальність і додаткову активність суб"єктва ринку і по суті є однією з ознак приватної власності взагалі.

У макроекономічному розумінні інститут банкрутства і ліквідацій виконує роль санітара, який оздоровлює ринкове середовище. Кожне підприємство, що опинилося у складній фінансовій ситуації і не в стані вчасно розрахуватися за своїми зобов"язаннями, тим самим зменшує ефективність економічної діяльності своїх ділових контрагентів.

У специфічних умовах ведення бізнесу у пострадянських країнах ця проблема впливу фінансово неспроможних компаній на більш здорові призвела до поширення так званої кризи неплатежів, коли внаслідок всеохоплюваності дії цієї кризи механізм банкрутства у його первісному вигляді втрачає свій економічний зміст, оскільки занадто багато компаній технічно є банкрутами й об"єктивно відрізнити серед них потенційно життєздатні від нежиттєздатних дуже важко.

Залежно від загальноекономічних умов та конкретної ситуації на мікрорівні інститут банкрутства можна розглядати як:

n механізм припинення діяльності підприємств, бізнес яких виявився об"єктивно невдалим і не має потенціалу;

n шлях розв"язання фінансових та управлінських проблем компаній, пошук наявних альтернатив розвитку з іншими власниками і новими можливостями;

n механізм юридичної  - для підвищення ефективності діяльності підприємство може насправді не потребувати нічого, окрім можливості почати бізнес "із нової сторінки", позбувшися тягаря старих боргів;

n форму приватизації державного майна у разі, якщо фінансові складнощі виникли у державного підприємства, призначеного до передачі у приватні руки.

Для методичних цілей проведення аналізу причин виникнення банкрутства підприємств і пошуку їхнього фінансового оздоровлення розглянемо основні зовнішні та внутрішні причини банкрутства у таблиці 1.1.

На нашу думку, найбільше впливає на фінансово-господарську діяльність підприємств кризовий стан української економіки: останні роки характеризуються загальним падінням виробництва. Про це свідчать індекси промислового виробництва в Україні.

Порівнюючи обсяги промислового виробництва у 1998 та 1990 роках, можна зробити висновок про значне їхнє скорочення. Так у 1998 році загальні обсяги виробництва в Україні становили 48% випуску 1990 р. Особливо значне падіння обсягів виробництва відзначалося на підприємствах по виробництву будівельних матеріалів (25%), легкої промисловості (24%), машинобудування та метелообробки (30%). Слід звернути увагу і на такий фактор, як скорочення частки підприємств, що отримали прибуток, та зниження рентабельності виробництва (табл.1.2 і 1.3).

Сьогдні українські підприємства не мають можливості продавати достатню кількість своєї продукції за гроші, не мають можливості суттєво реструктуризувати старі борги і збитки, у тому числі податкову заборгованість, не мають доступу до банківського фінансування та нових технологій, досі утримують високий рівень постійних витрат. Інакше кажучи, фінансовий стан українських підприємств постійно погіршується, що, у свою чергу, спричиняє подальше поглиблення загальноекономічної кризи.

Існування колосальної взаємної заборгованості підприємств одне одному, банкам, бюджету і приватним компаніям створює умови для глибинного спотворення системи економічних інтересів, що формується навколо великих і середніх промислових підприємств. Сьогодні жодна із зацікавлених сторін (менеджери та робітники, власники, інвестори, держава) не хоче або  не може втілювати заходів щодо поліпшення фінансового стану підприємств. Із технічної точки  зору переважна більшість українських промислових підприємств фінансово неспроможні, тобто банкрути. Про обсяги взаємної заборгованості підприємств одне одному (які часто перевищують обсяги річного продажу) свідчать дані таблиці 1.4.

Іншим та не менш важливим за своїм значенням фактором, що впливає на фінансово-господарську діяльність підприємств і загрозу банкрутства, є політична нестабільність суспільства. Слабка державна влада призводить до недосконалості законодавства в галузі господарського права. Це проявляється у ставленні держави до виробничої та підприємницької діяльності, частих змінах законодавства (іноді заднім числом), високому рівні оподаткування, умовах експорту-імпорту тощо. Важливим фактором впливу на фінансовий стан підприємств можна вважати сповільнення розвитку науки та техніки. Не секрет, що вітчизняні підприємства у своїй більшості неохоче впроваджують наукові досягнення, особливо через брак коштів, що досить вагомо впливає на прибутковість виробництва.

Крім того фінансова неспроможність українських підприємств, яка визначає юридичний факт їхнього банкрутства, багато в чому являється наслідком неефективного фінансового менеджменту: адже так чи інакше в основі банкрутства полягають переважно фінансові причини. До основних з цих причин відносяться:

1. Серйозне порушення фінансової стійкості підприємства, що заважає нормальному здійсненню його господарської діяльності. Реалізація цього катастрофічного ризику характеризується перевищенням фінансових зобов"язань підприємства над його активами. Такий фінансовий стан підприємства відбивається показником "чиста від"ємна вартість" (або "чиста вартість дефіциту"), який визначається за формулою:

                                                 ЧВВ = ПК – А

Де: ЧВВ – сума чистої від"ємної вартості підприємства;

        ПК – сума позиченого капіталу, що використовується підприємством (його     фінансові зобов"язання);

        А – сума активів підприємства (не включає суму збитків минулих років та поточного періоду).

 2. Суттєва незбалансованість впродовж відносно довгого періоду часу об"ємів грошових потоків. Реалізація цього катастрофічного ризику характеризується тривалим перевищенням об"єму від"ємного грошового потоку над позитивним та відсутністю перспектив подолання цієї негативної тенденції.

 3. Тривала неплатоспроможність підприємства, викликана низькою ліквідністю його активів. Реалізація цього катастрофічного ризику характеризується значним перевищенням невідкладних фінансових зобов"язань підприємства над сумою залишку його грошових коштів та активів у високоліквідній формі, що носить хронічний характер.

Складність ситуації, що виникла сьогодні в українській промисловості, потребує застосування неординарних заходів. Цілком зрозуміло, що формальне визнання половини промислових підприємств нежиттєздатними банкрутами з подальшою ліквідацією їхніх активів є економічно невиправданим і навіть безглуздим кроком. З іншого боку, нарастаюча криза неплатежів потребує рішучих дій щодо її подолання. В цих умовах слід іще раз проаналізувати можливості процедури банкрутства як юридичного інструменту, що дає змогу почати реальну реструктуризацію підприємства-боржника.

Види та процедури банкрутства.

Поняття банкрутства характеризується різними його видами. В фінансовій практиці виділяють наступні види банкрутства підприємств:

1. Реальне банкрутство. Воно характеризує повну нездатність підприємства відновити в наступному періоді свою фінансову стійкість та платежеспроможність в силу реальних втрат використовуємого капіталу. Катастрофічний рівень втрат капіталу не дозволить такому підприємству здійснити ефективну господарську діяльність в наступному періоді, внаслідок чого воно об"являється банкротом юридично.

2. Технічне банкрутство. Цей термін характеризує стан неплатоспроможності підприємства, викликаний значною прострочкою його дебіторської заборгованості. При цьому розмір дебіторської заборгованості перевищує розмір кредиторської заборгованості підприємства, а сума його активів значно перевищує об"єм його фінансових зобов"язань. Технічне банкрутство при ефективному антикризисному управлінні  підприємством, включаючи його санацію, звичайно не призводить до його юридичного банкрутства.

3. Навмисне банкрутство. Воно характеризує навмисне створення (або збільшення) керівником або власником підприємства його неплатежеспроможність; нанесення ними економічного збитку підприємству в особистих інтересах або в інтересах інших осіб; свідоме некомпетентне фінансове управління. Виявлені факти навмисного банкрутства переслідуються в кримінальному порядку.

4. Фіктивне банкрутство. Воно характеризує хибне об"явлення підприємством про свою неспроможність з метою введення в оману кредиторів для отримання у них відстрочки виконання своїх кредитних зобов"язань або знижки з суми кредитної заборгованості. Такі дії також переслідуються в кримінальному порядку.

На будь-якому етапі провадження справи про банкрутство між боржником та кредиторами може бути укладена мирова угода,  яка представляє собою домовленість між боржником і кредитором стосовно відстрочки або розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформлюється угодою сторін.

Підбиваючи підсумки усьому вищесказаному, можна зробити висновок, що механізм банкрутства підприємств можна розглядати як діючу форму перерозподілу суспільного капіталу з метою більш ефективного його використання. На відміну від України, де інститут банкрутства є відносно новим явищем, в розвинутих країнах він завдяки своїм функціям протягом тривалого часу залишається невід"ємним інструментом ринкового регулювання економіки. Виходячи з функцій, які виконує інститут банкрутства, є цілком логічним, що його існування є вигідним не лише для окемо взятих суб"єктів господарювання, а й для держави, а значить і для всього суспільства в цілому. На жаль, сьогодні інститут банкрутства в Україні має дещо інший характер, ніж у розвинутих країнах, адже із-за фінансової кризи в країні банкрутами технічно є більшість господарюючих суб"єктів. Тому буде дуже доречним розглядати механізм банкрутства не як спосіб ліквідації підприємства та повернення боргів кредиторам, а саме як спосіб фінансового оздоровлення українських підприємств. Необхідною умовою пошуку шляхів оздоровлення підприємств є проведення аналізу причин банкрутства. Аналіз причин виникнення банкрутства свідчить, що багато в чому фінансова неспроможність підприємства визначається неефективністю фінансового менеджмента. Але найголовнішою передумовою банкрутств в Україні є, на нашу думку, не стільки недостатній рівень кваліфікації менеджерів та їх прихильності до агресивних форм здійснення фінансової діяльності, скільки економічна та політична нестабільність в країні. Саме під впливом цих факторів в Україні набуває все більшого розповсюдження інститут банкрутства, сучасний стан якого пропонується розглянути в наступному підрозділі.